Українське ділове мовлення. Календар свят

Інформація для батьків

ОБОВ'ЯЗКИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БАТЬКІВ ЗА ВИХОВАННЯ ДИТИНИ

Сім'я є середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Стаття 155 Сімейного кодексу України

Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Батьки зобов'язані поважати дитину.
Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.
Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.
Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Адміністративна відповідальність батьків

Адміністративна відповідальність батьків установлюється, виходячи із вимог КпАП за ухилення від виконання покладених законом обов’язків.

Ст.184, частина 1

Систематичне ухилення від виконання обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей (за наявністю підтверджуючих документів).

Ст.184, частина1

Передбачена відповідальність за дії, вчинені повторно протягом року після накладання адміністративного стягнення до першої частини цієї статті (за наявністю підтверджуючих документів).

С.184, частина 3

За вчинення неповнолітнім у віці 14-16 років правопорушення, яке передбачає відповідальність згідно з Кодексом про Адміністративні правопорушення.

Ст.184, частина 4

До неповнолітніх, які не досягли 14-16 років і відповідно до ст..10 Кримінального кодексу не є суб’єктами злочину та не можуть нести кримінальної відповідальності, застосовуються примусові заходи виховного характеру, які передбачені ст.11 Кримінального кодексу, а батьки несуть адміністративну відповідальність.

Батьки можуть нести адміністративну відповідальність і за ст..180 Кодексу за доведення неповнолітнього до стану сп’яніння (шляхом особистого прикладу або психічного чи фізичного спонукання до вживання алкогольних напоїв).

Якщо неповнолітній систематично втягується в пияцтво дорослим, то останній підлягає кримінальній відповідальності за ст..108 Кримінального кодексу.

До відома батьків!

Повна загальна середня освіта є обов’язковою (Контитуція України, ст.53) .

Відповідальність за здобуття повної загальної середньої освіти дітьми покладена на їхніх батьків, а дітьми, позбавленими батьківського піклування, – на осіб, які їх замінюють (Закон України про загальну середню освіту, ст.6, п.5).

Батьки або особи, які їх замінюють, зобов’язані:

забезпечити умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти з будь-якою формою навчання;
постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;
поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім’ї, до старших за віком, до державної і рідної мови, до народних традицій і звичаїв;
виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України (Закон про освіту, ст.59).

Відповідальність батьків за розвиток дитини у сім’ї

стаття 59 Закону України «Про освіту», яка передбачає:

Рівну відповідальність кожного з батьків за виховання, навчання і розвиток дитини; – Постійну турботу батьків та осіб, що їх замінюють, про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їх природних здібностей;
Повагу до гідності дитини, виховання працелюбності, почуття доброти, милосердя, шанобливому до держави до рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;
Сприяння здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечення повноцінної домашньої освіти відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;
Виховання поваги до законів, прав, основних свобод людини.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДІТЕЙ ДО ШКОЛИ

НЕ ЗАЛЯКУЙТЕ ДІТЕЙ ШКОЛОЮ, ЦЕ ПРИЗВЕДЕ ДО НЕБАЖАННЯ ДИТИНИ ЙТИ ТУДИ. ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНО ЦЕ СТОСОВНО БОЯЗКИХ, НЕВПЕВНЕНИХ У СОБІ ДІТЕЙ.
ВИЯВЛЯЙТЕ ЦІКАВІСТЬ ДО ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ ДИТИНИ, ЇЇ ВНУТРІШНЬОГО СВІТУ.
СУВОРІСТЬ І ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ У ВИХОВАННІ ДІТЕЙ ПОВИННІ БУТИ ПОМІРНИМИ.
СПРИЯЙТЕ ДОБРИМ ВЗАЄМОСТОСУНКАМ ВАШОЇ ДИТИНИ З ОДНОЛІТКАМИ, БО ЯКЩО ЇХ НЕМА, ВИНИКАЄ ВІДЧУТТЯ НАПРУГИ І ХВИЛЮВАННЯ, ЩО ПРИЗВОДИТЬ ДО ПОЯВИ ВІДЧУТТЯ НЕПОВНОЦІННОСТІ, АГРЕСИВНОСТІ. У ДИТИНИ МОЖЕ СФОРМУВАТИСЯ НЕГАТИВНЕ СТАВЛЕННЯ ДО ДІТЕЙ, ДО ШКОЛИ.
ГОЛОВНУ УВАГУ ПРИ ФОРМУВАННІ НЕВИМУШЕННОСТІ В СПІЛКУВАННІ З ДОРОСЛИМИ ПРИДІЛЯЙТЕ СЮЖЕТНО-РОЛЬОВІЙ ГРІ (ГРА В ШКОЛУ, ПРОГРАВАЙТЕ РОЛЬ УЧИТЕЛЯ).
ДЛЯ ФОРМУВАННЯ АДЕКВАТНОГО РІВНЯ СПІЛКУВАННЯ І ВЗАЄМОДІЇ ДИТИНИ З ОДНОЛІТКАМИ ВИКОРИСТОВУЙТЕ ІГРИ, ЗА ПРАВИЛАМИ ЯКИХ ДІТИ ЗМУШЕНІ УЗГОДЖУВАТИ СВОЇ ДІЇ ДЛЯ ВИКОНАННЯ СПІЛЬНОГО ЗАВДАННЯ.
ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ПОЗИЦІЇ ДИТИНИ, РОЗВИТКУ ЇЇ АДЕКВАТНОЇ ОЦІНКИ ТА САМООЦІНКИ, ВИКОРИСТОВУЙТЕ РЕЖИСЕРСЬКІ ІГРИ, В ЯКИХ НОСІЯМИ РОЛЕЙ ВИСТУПАЮТЬ ІГРАШКИ (ЛЯЛЬКИ, ТВАРИНИ), ДИТИНА САМА СТВОРЮЄ І РЕАЛІЗУЄ СЮЖЕТ ГРИ, ОДНОЧАСНО ВИКОНУЮЧИ РІЗНІ РОЛІ.
ДЛЯ ФОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАСТОСОВУЙТЕ ДИТЯЧЕ ЕКСПЕРИМЕНТУВАННЯ, У ПРОЦЕСІ ЯКОГО ДІТИ "ВІДКРИВАЮТЬ" НОВІ СТОРОНИ І ЯКОСТІ ОБ'ЄКТІВ, НОВІ ЗНАННЯ НАРОДЖУЮТЬ НОВІ ПИТАННЯ.

Як виховати добру дитину

Правила поведінки учнів

Учень приходить у школу за 15 хвилин до початку занять; чистий, охайний, знімає в роздягальні верхній одяг, займає робоче місце і готує все необхідне до уроку.
Учень зобов'язаний вчасно виконувати домашнє завдання
На першу вимогу вчителя варто пред'являти щоденник
Щодня вести запис домашнього завдання в щоденнику
Приносити на заняття всі необхідні підручники, зошити, посібники, письмові приладдя
Не можна приносити на територію школи з будь-якою метою й використовувати будь-яким способом зброю (у тому числі ножі), вибухові, вогненебезпечні речовини; спиртні напої. сигарети, наркотики, інші одурманюючі речовини й отрути
Паління на території школи заборонене
Не дозволяється жувати жувальну гумку, користуватися плеєрами й засобами мобільного зв'язку на уроках
Забороняється вживати непристойні слова та жести
Учні школи повинні поважати працівників школи та один одного.
Фізична конфронтація, залякування й знущання, спроби приниження особистості, дискримінація по національній або расовій ознаці є неприпустимими формами поводження. Школа категорично засуджує подібне.
Учні бережуть майно школи, акуратно ставляться як до своєму, так і до чужого майна, дотримують чистоти й порядок на території школи. У випадку заподіяння збитку майну школи батьки (законні представники) зобов'язані відшкодувати його.
Всі учні приймають участі в заходах щодо благоустрою школи й шкільної території, у міру своїх фізичних можливостей.
Учнем варто поважати право власності. Книги, куртки та інші особисті речі, що перебувають у школі, належать їхнім власникам.
До учнів, що присвоїли чужі речі, можуть прийматися дисциплінарні міри, аж до карного покарання.
Учнем, що знайшов загублені або забуті, на їхню думку, речі, пропонується здати їхньому черговому адміністраторові або вчителеві.
Не можна без дозволу педагогів або медичної сестри йти зі школи у визначений час. Вийти зі школи можна, пред'явивши записку від учителя або медичного працівника черговому охоронцеві.
У випадку пропуску занять, учень повинен пред'явити класному керівникові довідку або записку від батьків (осіб їх що заміщають) про причину відсутності на заняттях.

Безпека дітей в Інтернеті

Інтернет-технології стали природною складовою життя дітей і сучасної молоді. Комп′ютер є не тільки розвагою, але й засобом спілкування, самовираження та розвитку особистості.

Самостійне пізнання інформаційного світу дозволяє розширити коло інтересів дитини і сприяє її додатковій освіті, спонукає до кмітливості, привчає до самостійного розв′язання задач.

Всесвітня мережа також задовольняє потребу підлітків у лідерстві. Діти, які добре знають компютер та Інтернет, більш адекватно оцінюють свої здібності та можливості, вони більш цілеспрямовані та кмітливі. Щоб повноцінно орієнтуватись у віртуальному просторі, дитині треба вчитися структурувати великі потоки інформації, дотримуючись основних правил безпеки в мережі.

Всеукраїнське соціологічне дослідження, проведене Інститутом соціології НАН України в 2009 році, виявило тривожні тенденції: понад 28% опитуваних дітей готові надіслати свої фотокартки незнайомцям у Мережі; 17% без коливань діляться інформацією про себе і свою родину (адреса, професія, графік роботи батьків, наявність цінних речей у домі тощо); 22% дітей періодично потрапляють на сайти для дорослих; 28% дітей, побачивши в Інтернеті рекламу алкоголю або куріння, хоча б один раз спробували їх купити, а 11% − спробували купувати наркотики; близько 14% опитуваних час від часу відправляють платні SMS за бонуси в онлайн-іграх і лише деякі звертають увагу на вартість послуги. Лише у 18% випадків дорослі перевіряють, які сайти відвідує дитина, тільки 11% батьків знають про такі онлайн-загрози, як “дорослий” контент, азартні ігри, онлайн-насилля, кіберзлочинність.

З метою надання батькам і педагогам допомоги з питань захисту дітей від впливу шкідливої інформації розроблено ряд посібників і складено перелік рекомендованих для дітей онлайн-ресурсів. Зазначені матеріали допоможуть відкрити дітям цікавий, корисний і, головне, безпечний Інтернет.

Посібники, які Міністерство пропонує використовувати батькам і педагогам для навчання дітей безпечному користуванню Інтернетом:

Діти в Інтернеті: як навчити безпеці у віртуальному світі: посібник для батьків / І. Литовченко, С. Максименко, С Болтівець [та ін.]. – К.: ТОВ “Видавничий будинок «Аванпост-Прим»”, 2010. – 48 с. (http://online-bezpeka.kyivstar.ua).
Виховання культури користувача Інтернету. Безпека у всесвітній мережі: навчально-методичний посібник / А. Кочарян, Н. Гущина. – К., 2011. – 100 с. (http://www.mon.gov.ua/images/newstmp/2011/18_02/3/4press.pdf).
Безпечне користування сучасними інформаційно-комунікативними технологіями / О. Удалова, О. Швед, О. Кузнєцова [та ін.]. – К.: Україна, 2010. – 72 с.
Памятка для батьків “Діти. Інтернет. Мобільний звязок”, розроблена Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі (http://www.moral.gov.ua/news/311/).
Перелік рекомендованих для дітей онлайн-ресурсів, затверджений на засіданні Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі (рішення N 2 від 20.04.2010).

Як виховати дисципліновану дитину

Причини конфліктної поведінки між дітьми і батьками

В сім'ї, де діти не слухаються батьків, а ті борються між собою за верховенство, панує роз'єднаність і навіть ворожість.

В тих сім'ях, де молодше покоління командує старшим, у дітей розвивається безліч вад: егоїзм, свавілля, грубість, черствість, жорстокість, лінощі, безвідповідальність і т.д.

Що робити?

Шановні батьки зверніть увагу на те, як ви ставитеся один до одного, до дітей, до знайомих?
Хто зневажає авторитет вчителя, вихователя і т.д., той не може вимагати від своїх дітей, щоб вони поважали батьківський, його авторитет. Звичайно, не завжди мають рацію перераховані фахівці, тоді нехай вашим компасом буде ваша совість, що вона вам підкаже.
Неможна опускати руки. Уважно стежте за собою і не подавайте поганий приклад.
Право на захист – основне право дитини. Поки діти маленькі захищайте їх не тільки від реальних небезпек, а й від небезпечної інформації. Дитині для нормального розвитку абсолютно необхідно вірити, що світ – хороший і добрий, що злих мало і їх переможуть, що батьки і люди, які уособлюють владу (ПОЛІЦЕЙСЬКІ І СОЛДАТИ) – на боці добра.
Без крайньої необхідності не можна ніколи скасовувати своїх розпоряджень, але вони повинні бути розумними, тобто батько не деспот.
Розпорядження повинні бути - чіткими, ясними, короткими. Батьки демонструють повну згоду між собою в питаннях виховання, а не так: один дає розпорядження, а інший відразу його скасовує. При дітях не сперечатися з питань виховання! Інакше авторитет батьків почне коливатися, похитнеться, а потім і впаде.
Не залишати без покарання проступки, при цьому покарання повинно слідувати відразу, тільки тоді буде результат. Це не означає, що дитину потрібно бити, є багато інших способів дати відчути йому свою неправоту, наприклад, позбавити улюбленого заняття і т.д.
Не змінювати вимог, дозволяючи сьогодні те, що було заборонено вчора.
Не командувати постійно дітьми і не давати їм занадто частих наказів, тому що буде притуплятися слухняність.
Не вимагати від дітей чогось дуже важкого для виконання, або несправедливого в будь - якому відношенні.
Не дозволяти дітям фамільярного до себе ставлення. Любов, ласка і ніжність повинні поєднуватися з вимогою повної до себе поваги і пошани. Маленьким дітям не можна дозволяти тріпати себе за волосся або вуха, ударяти хоча б жартома, і т.п. Наприклад, мама одного учня звернулася до психолога, з проблемами підліткового віку і мимохіть сказала, що її дочка не стала сприймати і їй всього 4 роки, але ми з нею подружки і це ж нормально? Відповідь: «Подружкою і мамою своєї дочки одночасно дуже добре бути в віці 13,15,17 .... років, а в 4 роки ви їй тільки - мама, а подружок я думаю у неї досить і в дитячому садку. Дорослій людині необхідно розуміти до чого може привести така поведінка з боку батьків, навіщо «бентежити», м'яко кажучи, психіку дитини?! А хто тоді батьки, питання у малюка, якщо мама-подружка? »
Виключити в присутності дітей нецензурну лайку, а якщо дитина почула десь або від когось погане слово, не залишайтеся байдужими - поясніть йому наскільки це все негарно і непристойно. Не треба робити з чорного - біле, навіть якщо основна маса людей вимовляє ці слова. Ваша дитина повинна розуміти, що таке добре і що таке погано, для того, що б потім самостійно визначити з якими людьми він має справу і що від них чекати.
Не палити в присутності дітей, так як на підсвідомості вони розуміють, що це для мами особливо неприємно, авторитет також страждає і в підлітковому віці ваша дитина може наслідувати ваш приклад, але головне навіть ні в цьому, а в тому, що секрети свої вона не довірить вам по тій простій причині, що колись вона засумнівалась в правильності вашого вчинку, адже кожній дитині хочеться усвідомлювати, що його тато і мама найкращі. І своїми переживаннями, таємницями буде ділитися зовсім з іншою людиною, добре якщо людина хороша, а якщо ні, то що тоді? Тоді вступає в силу російське прислів'я: «Маленькі діти - маленькі біди, а дорослі діти - проблеми великі». Або вираз: «Краще профілактика хвороби, ніж її лікування» .

А оскільки все це відбувається на несвідомому рівні, причому в самому ранньому віці, то відкладення поганої моделі поведінки буває дуже міцним, і згодом вона відтворюється автоматично.

Основні цеглинки, з яких будується дитячий образ «я», це слова. Якщо дитина постійно чує, що абсолютно все робить не так, він починає вважати себе нечупарою, невмійком, тотальним невдахою. У одних розвивається підвищена сором'язливість, у інших, які сміливіші, бунтують, сваволять, лютують, вередують, кривляються, йдуть розносячи тобто стають не керованими. Однак без похвали поліпшення не буде.

Покарання

7 правил для батьків

Покарання не повинно шкодити здоров’ю – ані фізичному, ані психічному. Більш того, покарання має бути корисним.
Якщо є сумніви щодо покарання, не карайте. Навіть якщо ви зрозуміли, що занадто м’які, довірливі та нерішучі. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок»!
За один раз - одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків скоєно декілька, покарання має бути тільки одне, за все відразу, а не по одному за кожний вчинок.
Строк давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням.
Покарали – пробачили. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи – ані слова. Не заважайте розпочати дитині життя спочатку.
Без приниження. Щоб там не сталося, якою б не була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як Ваша перемога, над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що Ви несправедливі, дія покарання буде зворотною.

7. Дитина не повинна боятися покарання, вона має боятися не Вашого гніву, а Вашої гіркоти.

КОМЕНТАР ШКІЛЬНИХ ПСИХОЛОГІВ ЩОДО СИТУАЦІЇ, ЩО СКЛАЛАСЯ В ЗВ'ЯЗКУ В ПОШИРЕННЯМ ІНФОРМАЦІЇ ЩОДО ТАК ЗВАНИХ «ГРУП СМЕРТІ»

Потік інформації про небезпечні групи в соціальних мережах сколихнув суспільство, викликавши тривогу та стурбованість населення.

Оскільки сім’я є першим оточенням у житті дитини, вважаємо за потрібним надати поради батькам з метою створення безпечного простору для її розвитку. Коли дитина маленька, задля безпеки батьки її навчають: «Не вступай в розмови з незнайомцями», «Не бери цукерку або іграшку у чужого дяді», «Не відкривай двері незнайомцям», «Не сідай в машину до чужих»…

Підростаючи, дитина опиняється не лише у реальному соціумі, а й у віртуальному, де окрім цікавого і корисного міститься ще багато прихованого та небезпечного. Але правила безпеки не повинні змінюватися. Тому дорослі зобов'язані діяти за тим самим алгоритмом що й з «цукеркою від чужих».

Найбільш чутливий період – підлітковий, це саме той період, коли дитина може не відчувати цінності й неповторності життя та бути схильною до маніпуляцій.

Найчастіше потрапляють під небезпеку діти, які не мають внутрішньої опори та надійної підтримки, з проблемами у стосунках та в спілкуванні з однолітками або батьками.

Отже, шановні батьки:

1. Плануйте і проводьте з дітьми сімейне дозвілля.

2. Спілкуючись, цікавтесь не лише шкільним життям вашої дитини, але й тим, що її приваблює у повсякденності, Інтернеті та соціальних мережах.

3. Будьте не тільки батьками для власної дитини, а й друзями.

4. Поважайте особистий простір підлітка, навчаючи його безпечній поведінці у ньому.

5. Прищеплюйте почуття відповідальної поведінки.

6. Дисциплінуйте, а не карайте.

7. Будьте гідним прикладом для наслідування.

Якщо Ви відчуваєте труднощі у стосунках із власними дітьми, не зволікайте із зверненням до вузьких спеціалістів

КОНФЛІКТ З УЧИТЕЛЕМ

Поради дорослим щодо гіперактивних дітей

З ними всім нелегко, особливо батькам: ці діти не сидять на місці ні секунди, затримати на чомусь їх увагу абсолютно неможливо, вони насилу фіксуються в часі і просторі. Дивлячись на таку дитину, хочеться порівняти її з рухомим шматочком ртуті, навколо якого рухаються предмети самі собою. Причинами такої поведінки може бути кілька факторів: починаючи від стресу і закінчуючи органічним ураженням мозку.

Дорослі повинні розуміти головне: не тільки їм важко, важко й самій дитині поодинці справлятися зі своєю гіперактивністю. Психологами, які займаються цією проблемою, була вироблена ціла система практичних порад. Ось основні з них:

1. Будьте послідовними і постійними.

2. Намагайтеся завжди вести розмову спокійно і повільно.

3. Не лякайтеся свого роздратування або гніву. Все це нормально, якщо правильно його контролювати. Якщо Ви починаєте всерйоз сердитися, то це не означає, що Ви втратили любов до своєї непосидючої дитини. Просто потрібно навчитися відділяти манеру його поведінки, яка Вас дратує, від його особистості. Скажіть дитині: "Я тебе люблю. Мені просто не подобається, коли ти ламаєш свої іграшки і розкидати їх по всій кімнаті".

4. Намагайтеся уникати постійних заборон і окрики - "перестань", "не смій", "не можна" і так далі.

5. Обов'язково забезпечте дитині чіткий розпорядок дня. Складіть (краще разом з дитиною) детальний розклад, що включатиме: сон, прийом їжі, прогулянку, ігру, заняття і звичайні домашні обов'язки. Намагайтеся дотримуватися цього розкладу, незважаючи на бажання дитини постійно від нього відхилятися. З часом дитина звикне до розміреного розпорядку дня, що стане основою системи життя.

6. Не давайте дитині всі іграшки відразу. Дайте одну-дві і нехай награється вдосталь, тоді можна дати іншу. Якщо дитина сіла за стіл малювати, нехай на столі не буде нічого зайвого, тому, що гіперактивним дітям не під силу самостійно відсікати все, що їй заважає на даний момент.

7. Враховуючи підвищену збудливість своєї дитини, постарайтеся, щоб у грі одночасно брало участь не більше 2 - 3 дітей.

Необхідно, щоб ігровий арсенал гіперактивної дитини містив різні конструктори, пазли, звичайні настільні ігри. Не хвилюйтеся, якщо відразу дитині не під силу буде займатися значний проміжок часу. Проявіть терпіння і іноді грайте з ним не тільки в м'ячик, а, наприклад, в шахи. Тоді з часом дитина привчиться займати себе іграми довгий час. Ми часто недооцінюємо силу найпотужнішого стимулу - згоди батьків пограти разом з дитиною. Адже заради цього дитина буде готова забути і про футбол, і про біганину по вулиці, і про капризи. Фахівці стверджують, що при правильному вихованні гіперактивної дитини років до дванадцяти виростає звичайним підлітком.

10 "золотих правил" виховання щасливих дітей

1.Стимулюйте інтелект дитини.
Створивши сприятливі умови, можна підвищити розумовий розвиток дитини . Тому - не гайте часу. Пізніше це зробити набагато важче.

2. Формуйте самоповагу.
Висока самооцінка додає сміливості братися за нове, ризикувати і навіть зазнавши невдачі, все-таки перемагати. Необхідно розвивати в дитини такі здібності, прищеплювати такі навички, котрі б вирізняли її з-поміж інших, викликали б повагу ровесників і дорослих. Діти мають знати , що успіх, майбутній добробут залежить від них самих.

3. Навчіть дитину спілкуватися.
Є шість умов, за яких у дитини виробляються корисні навички:
• щира любов до батьків дає відчуття захищеності;
• приязне ставлення до навколишніх, не лише до близьких і рідних;
• зовнішня привабливість: одяг, манери;
• можливість спостерігати правильне соціальне спілкування: поведінка батьків, вчителів, ровесників.
• Висока самооцінка, а звідси – впевненість у собі;
• Мати хоча б середній запас слів, вміти підтримувати розмову.

4. Пильнуйте, щоб дитина не стала "залежною" від комп’ютера чи телевізора.
Телевізор, комп’ютер, як злі чаклуни, здатні красти в дитини години, дні й роки . Надмірне сидіння перед телевізором чи комп’ютером гальмує в дітей розвиток мовлення. Діти стають нервовими, миттєво реагують дією, не намагаючись осмислити та обговорити події. Потрібно залучити дітей до занять спортом, музикою, читанням, корисною роботою, тощо.

5. Виховуйте відповідальність і порядність.
Не лише повсякчас пояснюйте, що таке добре, а що – погано, а й закріплюйте гарні звички, карайте за негідні вчинки, тільки не різкою. За приклад дитині має слугувати гідна поведінка батьків, а пізніше ровесників.

6. Навчіть дитину шанувати сім’ю.
Щоб виростити ніжних і люблячих дітей, оточіть їх піклуванням, ласкою з перших днів життя . Діти мають бачити все тільки добре та розуміти "хочу"і "треба".
Любов і повага між членами родини краще за будь-яку лекцію дадуть зрозуміти дитині, що сімейне життя – це,насамперед, рівноправність у стосунках, відповідальність перед коханою людиною, бажання зробити для неї добро, виявляти ніжність та взаємну повагу.

7. У кожної дитини має бути гарний друг.
Друзі, яких виберуть собі ваші діти, впливатимуть на їхні орієнтири й поведінку. Батьки спрямовують і зміцнюють цю дружбу та дбають про якнайширше коло знайомств із ровесниками з благополучних сімей.

8. Будьте вимогливими.
Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вмінням робити щось краще за інших виховуються, як правило, у сім’ях, де до них ставлять високі вимоги:дотримуватися порядку у домі, організовувати своє дозвілля, гідно поводитися.
Не будьте тиранами . Запам’ятайте, що відповідальними, розумними й слухняними діти стають не одразу. На це треба витратити роки.

9. Привчайте дитину до праці.
Певною мірою ви можете запрограмувати життєвий успіх своїх дітей. Подбайте, щоб вони без примусу набули трудових навичок, заповніть їх життя цікавими і корисними справами, що вимагають певних зусиль на шляху до успіху . Нехай вчаться долати труднощі.

10. Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі.
Нехай все перепробують, вчаться на власних помилках. Беруть участь у сімейних нарадах . Нехай якнайраніше привчаються робити щось для інших, особливо, те, що в них добре виходить.

Поради батькам, які прагнуть розвивати здібності своїх дітей:

Не стримувати розкриття потенціальних можливостей психіки;
Уникати однобокості в навчанні та вихованні;
Не позбавляти дитини ігор, забав, казок, створювати умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності;
Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, кохання, повага до оточуючих), оскільки людина, енергія якої пригнічена загальними проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження;
Залишайте дитину на самоті й дозволяйте займатися своїми справами. Пам'ятайте: "Якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас"
Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до невдач. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини;
Будьте терплячими до ідей, поважайте допитливість, запитання дитини. Відповідайте на всі запитання, навіть якщо вони, на ваш погляд, виходять за рамки дозволеного;
Навчати слід не того, що може сама дитина, а того, що вона опановує за допомогою дорослого

Типові помилки сімейного виховання

Рекомендації батькам учнів середніх класів щодо підготовки домашніх завдань

1. Намагайтеся створити умови, які полегшують навчання дитини:

- побутові ( повноцінне харчування, режим, спокійний сон, затишна атмосфера, зручне місце для занять);

- емоційні ( демонструйте віру в дитину, не втрачайте надії на успіх, виявляйте терпіння, не ображайте в разі невдач);

- культурні (забезпечте дитину довідниками, словниками, посібниками, атласами, книгами зі шкільної програми; разом дивіться навчально-пізнавальні програми, обговорюйте побачене).

2. Слухайте свою дитину: нехай вона читає вголос, переказує те, що треба запам’ятати, перевіряйте знання за питаннями в підручнику.

3. Регулярно ознайомлюйтеся з розкладом уроків, факультативів, гуртків, додаткових занять для контролю й надання можливої допомоги.

4. Діліться з дітьми знаннями з галузі, в якій маєте успіх.

5. Пам’ятайте, що в центрі уваги батьків повинна бути не оцінка, а знання, навіть якщо ними не можна скористатися сьогодні. Тому думайте про майбутнє й пояснюйте дітям, де й коли ці знання стануть у пригоді.

6. Не залишайте без уваги вільний час дитини. Не порівнюйте її успіхи з успіхами інших.

7. Пам’ятайте, що, за науково обгрунтованими нормами, над виконанням усіх домашніх завдань учні 5-6 класів повинні працювати до 2,5 годин, 7-8 класів - до 3 годин, 8-9 класів – до 4 годин.

8. Створюйте традиції й ритуали родини, які стимулюватимуть навчальну активність дітей. Використовуйте позитивний досвід ваших батьків і знайомих.

ДІТИ, ЯКІ ГРАЮТЬ В ІГРИ АБО КОМП’ЮТЕРНА ЗАЛЕЖНІСТЬ

Великий потік нової інформації, застосування комп’ютерних технологій, а саме розповсюдження комп’ютерних ігор здійснили вплив на розвиток особистості сучасної дитини. На сьогоднішній день збільшилась кількість дітей і підлітків, які вміють працювати з комп’ютерними програмами, в тому числі грати в комп’ютерні ігри. Якщо в середині 90-х років в числі улюблених занять підлітки називали слухання музики і перегляд телепередач, то в останні роки захоплення комп’ютером витіснило їх. Приблизно 70% сучасних школярів, відповідаючи на питання про свої інтереси і захоплення, згадують комп’ютер нарівні з заняттями спортом, прогулянками й спілкуванням з друзями. За статистичними даними, майже кожен підліток у віці 13-16 років хоча б один раз пробував грати в комп’ютерну гру. Разом з комп’ютеризацією з’явилися також негативні наслідки цього процесу, який впливає на соціально-психологічне здоров’я дітей і підлітків. Найпоширенішим з них є явище як «комп’ютерна залежність». Термін «комп’ютерна залежність» з’явився в 1990 році. Психологи класифікують цю шкідливу звичку як різновид емоційної «наркоманії», яка викликана технічними засобами. Головний зміст комп’ютерної залежності складається з того, що комп’ютер починає керувати людиною. З часом для залежного підлітка стає важливий не результат гри, а процес, в якому втрачається контроль над часом.

Першими ознаками комп’ютерної залежності дитини є:

– пропуски шкільних занять через комп’ютерну гру вдома або відвідування комп’ютерного клубу;
– просиджування біля комп’ютера у нічний час;
–приймання їжі не відриваючись від комп’ютерної гри;
–уявлення і асоціювання себе з героями комп’ютерних ігор;
–відсутність інших захоплень крім комп’ютерних ігор;
–надання переваги комп’ютерним іграм, ніж спілкуванню;
– загальний час, проведений за грою перевищує час виконування домашніх завдань, прогулянки, спілкування з батьками і однолітками, інші захоплення; –не уявлення чим себе зайняти, коли комп’ютер зламався;

–конфлікти з батьками і їх шантажування у відповідь на заборону проводити час за комп’ютером.

Підлітковий вік – це період формування цінностей, розширення соціальних контактів, а залежна дитина обмежує своє коло спілкування комп’ютером. В результаті чого у таких дітей спостерігаються відсутність життєвого досвіду, інфантилізм у вирішенні життєвих питань, труднощі в соціальній адаптації, бідність емоційної сфери, соматичні порушення (зниження гостроти зору, підвищена втомленість, порушення осанки тощо) звуження кола інтересів, прагнення до створення особистого світу, втеча від реальності. >Замість вирішення виникаючих труднощів дитина поринає у комп’ютерну гру. Там у грі, їй добре: вона сильна, смілива, озброєна, успішна … Але час, який проведений за грою не робить її сильнішою і успішнішою в реальному житті, тому повертаючись із віртуального світу в реальний, вона відчуває дискомфорт, слабкість і беззахисність. І тому їй неодмінно хочеться повернутися туди, де вона – переможець. «Помилки», які підліток не може виправити в житті з такою ж легкістю, як у грі, викликають у нього різні легкі психічні відхилення в емоційному плані – від агресії до депресії, від повного протиставлення себе світу до замкненості в собі. Головною причиною виникнення комп’ютерної залежності у дітей, психологи вважають недостатнє спілкування і взаєморозуміння з батьками, однолітками і значущими людьми. Більш схильні до комп’ютерної залежності діти, чиї батьки працюють за кордоном, часто від’їжджають у відрядження, а також діти успішних бізнесменів. Тобто цю схильність мають діти, батьки яких через надмірну трудову зайнятість не можуть приділити їм достатньої уваги, а часто намагаються якось матеріально компенсувати свою відсутність. Але як відомо, спілкування з батьками для дитини не можуть замінити ні дорогі іграшки, ні речі, які купують їм батьки в знак дефіциту уваги. Таким чином, комп’ютер спочатку компенсує спілкування з батьками, а потім вони стають «незначущими» в житті підлітка. За результатами спостережень виявлено, що у більшості випадків, залежними стають діти з неадекватною самооцінкою (заниженою або завищеною). У більшості випадків, таким дітям важко спілкуватися з однолітками, коло яких не завжди сприймає дитину такою, якою вона є. В один момент дитині набридає доказувати одноліткам, яка вона є насправді, вона поринає у віртуальний комп’ютерний світ, де вона отримує можливість реалізуватися зі всіма своїми недоліками, комплексами і амбіціями. Також комп’ютерна залежність дитини обумовлена схильністю до інших видів залежності батьків дитини (алкогольної, наркотичної, тютюнової, залежності від азартних ігор), що може передаватися на генному рівні. Коли вдома немає комп’ютера, а грати дитині хочеться, вона іде до комп’ютерного клубу. І якщо батьки вдома мають можливість, при бажанні, прослідкувати, у що і як довго грає дитина, то працівників клубів це, як правило, не турбує. Також відомі випадки, коли захоплення комп’ютерними іграми приводили до порушення закону: крадіжок грошей, озброєних нападів на людей, намагаючись бути схожими на улюблених комп’ютерних героїв тощо.

Що ж може вберігати дитину від формування комп’ютерної залежності?

Відповіддю на це питання є можливість отримувати в реальному житті те, що їй може дати віртуальний світ і тоді дитина буде захищена від комп’ютерної та інший видів залежності. Цим може бути:

–яскраве, насичене, інтересне життя;

– можливість відчувати азарт і ризик;

–можливість відчувати агресію приємлемим способом;

–можливість грати і реалізовувати свою цікавість

– можливість повноцінно спілкуватися з батьками і однолітками.

Для профілактики комп’ютерної залежності у дітей, батьки можуть керуватися психолого-педагогічними рекомендаціями:

Привчайте дитину правильно відноситися до комп’ютера як до технічного пристрою, за допомогою якого можливо отримати знання і навички, а не до засобу отримання емоцій. Не дозволяйте дитині у віці 3-5 років грати у комп’ютерні ігри. Розробляйте з дитиною правила роботи за комп’ютером: 20 хвилин комп’ютерної гри, 30 хвилин заняття іншими видами діяльності. Не дозволяйте дитині їсти і пити біля комп’ютера. Не дозволяйте дитині грати в комп’ютерні ігри перед сном. Домовляйтесь з дитиною, виконувати ці правила. Обговорюйте з дитиною, що Ви застосуєте, якщо дитина порушить домовленість. Помічайте, коли дитина притримується Ваших вимог, обов’язково скажіть їй про свої почуття радості та задоволення. Таким чином, закріпляється бажана поведінка. Не використовуйте комп’ютер як засіб для заохочення дитини. Під час хвороби і вимушеного перебування вдома, комп’ютер не повинен стати компенсацією. Допомагайте дитині долати негативні емоції, які завжди присутні в житті кожної людини (розчарування, сум, образу, агресію тощо), і які можуть підштовхнути дитину отримати полегшення за комп’ютерною грою. Якщо ви помітили ознаки залежної комп’ютерної поведінки у дитини зверніться до наступних рекомендацій: Спостерігайте за поведінкою дитини під час її спілкування з друзями, якщо вони ще залишилися. Не залишайте без уваги телефонні розмови дитини, диски з іграми, які приносить вона від знайомих. Звертайте увагу на ігри, в які грає Ваша дитина, тому що деякі з них можуть стати причиною її безсоння, роздратованості, агресії, специфічних страхів. Обмежуйте час роботи за комп’ютером. Різко забороняти працювати на комп’ютері не можна. Якщо дитина схильна до комп’ютерної залежності, вона може проводити за ним дві години в будні дні і три у вихідні. Обов’язково з перервами. Запропонуйте інші можливості проведення часу. Спробуйте скласти список справ, якими можливо зайнятися у вільний час. Бажано, щоб у списку були сумісні заходи (походи в кіно, на природу, настільні ігри тощо). Не дозволяйте дитині розважатися в комп’ютерному клубі вночі. Навчайте дитину критично відноситися до комп’ютерних ігор, показуючи, що це мала частина доступних розваг, що життя різноманітне, а гра не замінить спілкування. У випадку, якщо ви не можете самостійно вирішити цю проблему, звертайтесь до психолога і в спеціалізовані психологічні центри. Комп’ютерний світ схожий з світом, в якому ми живемо. Він може бути різноманітним: і добрим, і жорстоким. Дитині і підлітку рости в тому світі , який ми маємо – з тим комп’ютерним бумом, за яким ми спостерігаємо. Обмежити дитину від комп’ютера означає викликати у неї неадекватну реакцію, коли вона все ж таки зустрінеться з цим проявленням сучасного світу. Інша справа, що потрібно давати собі раду: якщо батько надає перевагу спілкуванню з дружиною сидінню перед дисплеєм комп’ютера, якщо матері легше поринути у переживання «мильної опери», ніж поговорити з донькою або сином, то очікувати від дитини іншої реакції на комп’ютер або телевізор наївно. Біда не в тому, що в нашому житті є електронні засоби інформації і комунікації. Біда в тому, що самим дорослим зручно замінити ними спілкування з дитиною. Рецепт від будь-якої деструктивної залежності, будь-то комп’ютер, телевізор, алкоголь або наркотики, – повноцінне і гармонічне спілкування всіх членів сім’ї, а точніше, їх взаємна любов.

Виховання підлітків

1. Життя в сім’ї з підлітком схоже на парний танець зі зміною ролей. Ви виступаєте то в ролі ведучого, то в ролі веденого, то в ролі авторитету, то в ролі “чайника”, нічого не розуміючого в сучасній молодіжній субкультурі. Причому ролі ці – не маски (головне – нічого не “грати”), а реальна готовність батька адаптуватися до постійно мінливої ситуації і настрою, гнучка позиція по відношенню до думок і поглядів власної дитини і повага до іншої окремої особистості.

2. Вам доведеться визнати, що період “незаперечного авторитету батьків” більше ніколи не повернеться, тому перестаньте командувати і керувати. Це – абсолютно програшна стратегія взаємовідносин з будь-яким підлітком. Спробуйте заново “заслужити” колишній авторитет. На цьому шляху необхідно керуватися тим, що дитина більше не вірить абстрактним словами і деклараціям, вона аналізує Ваші дії, стратегії, статус.

3. Спробуйте не тільки слухати дитини, але й спостерігати за її реакціями. Часом її поза, жести і міміка краще говорять про її стан, ніж звичний вербальний (словесний) підлітковий протест. Ставте собі питання: “чому вона так неадекватно реагує?”, “Що я можу зробити, щоб згладити протистояння?”. Повірте, вона не хоче боротися, вона хоче розібратися і запрошує Вас піти за нею.

4. Не плануйте конкретного результату “виховного впливу”, і не зациклюйтея на ньому. Він все одно буде іншим. Адже це парний танець взаємин (див. п. 1). Ви задумували одне, а вийшло зовсім інше – радійте. Ваша дитина позбавила Вас ще від одного стереотипу. Таким чином, вона сприяє Вашому особистісному зростанню, провокуючи спонтанність реакції.

5. Пам’ятайте, що однією з особливостей підліткового віку є потреба в ризику, часом не дуже виправданому, продиктованому бажанням самоствердитися. Якщо Ви ще цього не навчилися, час прийшов. Не бійтеся ризикувати разом з дитиною, але на своїй території. Чим більш наполегливі й спритні Ви будете у своєму бажанні випробувати нові способи взаємодії з дитиною, тим швидше Ви почнете говорити з нею однією мовою. Головне, зробити так, щоб підліток не переставав дивуватися Вашій винахідливості.

6. Зберігайте почуття гумору і намагайтеся передати дитині хоча б невелику частину свого оптимізму. Справа в тому, що всі зміни, що відбуваються з ним як фізичні, так і духовні, Ваш підліток сприймає дуже трагічно. Якщо Ви самі теж починаєте застрявати на аналізі та розборі дитячих проблем та перспектив їхнього вирішення, то ситуація вдома стає схожою на безперервну виробничу нараду. Для того, щоб краще побачити ситуацію, відстороніться від неї і спробуйте подивитися на неї з неабиякою часткою гумору. “Велике бачиться на відстані”, бажано з більш легких і оптимістичних позицій. Не варто жартувати над емоціями підлітка, набагато ефективніше іронізувати над самою ситуацією. Жарт допоможе трошки розрядити обстановку.

7. Намагайтеся “фільтрувати” інформацію, що надходить до Вас із ЗМІ та літератури з проблем підліткового віку. По-перше, вона сама далека від ідеалу в плані глибини аналізу. По-друге, хорошим тоном публікацій останніх років стали “страшилки”. Повірте, що далеко не все, що Ви прочитали, відноситься саме до Вашої дитини. Спробуйте, ніби, приміряти прочитане на неї, і Ви побачите, що “костюмчик” не завжди доводиться якраз. Далеко не всі “страшилки”, які трапляються з підлітками, обов’язково має статися з Вашою дитиною.

8. Згадайте про ті сімейні цінності і традиції, які існують у Вашій родині. Проаналізуйте, що з цього багажу стало загальним для Вас і Вашої дитини, а де проходить очевидний вододіл. Це буде зіставлення і порівняння двох точок зору на одвічне ціннісне питання: “Що таке добре, і що таке погано?”. Моральні та етичні цінності не можна механічно передати, а вже, тим більше, нав’язати, вони формуються і стають своїми або залишаються чужими в період усього дитинства. І якщо, якісь, дуже значимі для вас ціннісні орієнтири, виявилися для дитини у списку чужих, не хапайтеся за голову і не “пиляйте”. Подумайте, не як розповісти і продекларувати, а як показати і переконати в перевагах тієї чи іншої якості чи властивості. Проаналізуйте, що б могли Ви запозичити у дитини, чого могли б повчитися.

9. Одне з головних прагнень підлітка – прагнення до самостійності. Але самостійність передбачає повну відповідальність за себе і посильну за життя сім’ї. Основна проблема полягає в тому, що підліток прагне до відповідальності тільки там, де вона йому вигідна. Ваше ж завдання навчитися ділитися своєю відповідальністю з ним і в інших “маловигідних”, на перший погляд, областях. Вам необхідно дати йому зрозуміти, що все, що відбувається в його житті і в житті сім’ї, відбувається тепер не тільки завдяки Вам або з Вашої вини, як це було в ранньому дитинстві, а й завдяки / всупереч його діям.

10. Підліток – не глина, та й Ви – не скульптор. На жаль, Вам не під силу виліпити скульптуру “ідеальної” дитини, що втілює всі Ваші бажання, мрії, фантазії і амбіції, з реального сина чи дочки. У нього-зовсім інше “ідеальне Я”. Ваша мета – допомагати йому мінятися і дорослішати, виходячи з його реальних прагнень і цілей.

11. Допомагайте дитині зробити конкретні кроки для її цілей. Це – дуже важливо для самовизначення. Оскільки у підлітковому віці мета глобальна, а можливості ще трішки відстають, то її “ідеал” так і може залишитися в області мрій про нездійсненне. Допоможіть дитині повірити в свої сили, і, якщо це необхідно, розробіть разом стратегію досягнення результату. Пам’ятайте, що провідна роль у такій роботі і відповідальність за неї належить ній, Ви – лише “аксакал”, здатний поділитися власним досвідом по запиту дитини.

12. Підлітковий період – це настільки інтенсивний етап змін у житті дитини, що він поглинає її цілком. Дайте можливість підлітку відчути безперервність життя і безперервність змін і саморозвитку, а даний етап лише як ще одну, можливо, найскладнішу і реальну, сходинку до дорослого життя. Покажіть взаємозв’язок і взаємовплив дитячого життєвого досвіду (минулого), бурхливих змін (справжнього), і самовизначення (майбутнього), адже життєвий сценарій – це результат, який об’єднує в собі всі компоненти.

13. Навчіть дитину не боятися власних помилок і ставитися до них як до, можливо, не найприємнішого, досвіду для подальшого аналізу. Банальне: “не помиляється тільки той, хто нічого не робить” допомагає це усвідомити. Бажано показувати досвід “падінь і злетів” на прикладах з власного життя та життя інших значущих для дитини людей, а не на постійному промовлянні і нескінченному “розборі його польотів”.

14. Зверніть увагу підлітка на те, що будь-якій людині властиві внутрішня суперечливість, неоднозначність, конфлікт бажань і мотивів поведінки. Поняття добро / зло, невдаха / переможець, свобода / залежність, воля / безвольність, правда / брехня і т.д. часом бувають настільки відносні, неоднозначні й непостійні, що кожна нова ситуація і в житті дорослої людини вимагає їх перевірки, аналізу, а іноді і повного перегляду. Тоді з ними вже легше впоратися, оскільки з ряду унікальних і особистісних проблем вони переходять у ранг універсальних. Позиція “всі через це проходять” набагато менше вразлива і більш захищена, ніж позиція “я такий непослідовний”.

15. Самопізнання – прерогатива будь-якої думаючої і відчуваючої людини, незалежно від того, який її вік і статус. Пов’язані з цим почуття і емоції, вперше виникаючі – це тільки відправна точка, точка відліку на цьому довгому, складному, але такому захоплюючому шляху.

Поради батькам

Часто за нескінченим потоком справ ми не звертаємо уваги на найдорожче, що в нас є – на наших дітей. А вони так потребують уваги!

Одного разу у дитини запитали чого тобі найбільше хочеться? Я хочу захворіти. Чому?

Коли я хворіла, мама сиділа біля мене, розмовляла, розповідала казки, читала книжки. Мені було так добре!

Порада 1

Не забувайте приділяти увагу повсякденному спілкуванню з дитиною. І тоді колись почуєте: «Дякую тобі, мамо, за твою науку. Колисала ти мене, колиши й онуку».

Порада 2

Намагайтесь говорити спокійно і доброзичливо. Не зловживайте словами: «повинен», «треба». Не забувайте казати дітям «дякую», «вибач», адже вони вчаться того, чого їх навчають. Якщо дитина зростає у докорах, вона починає жити з почуттям провини.

Порада З

Будьте в міру вимогливими:

•виправляйте;

•реагуйте на недоліки;

•хваліть за мінімум — карайте за максимум. Примітка: інколи вмійте і

«не побачити».

Порада 4

Спільні сімейні обіди — один з елементів належної культури поведінки, тільки не ті, де переважають уїдливі насмішки на кшталт:

- Прибери лікті зі столу! Підніми голову, вона в тебе не глиняна!

- Не плямкай!

- Як ти їси, дивитись гидко!

- А хто за тебе «дякую» скаже!

Як говорив стародавній мислитель Сенека, «нелегко привести до добра повчанням, а легко прикладом».

То ж будьмо прикладом своїм дітям у всьому. Бо «блаженні ті батьки, чиє доброчесне життя є прикладом доброзичливості для дітей, зразком виправлення і правилом благих дій».

Порада 5

Дуже важливою умовою є дотримання принципу погодженості у вихованні, одностайності у вимогах до дітей. Слушними, на наш погляд, є зразки народної мудрості:

•Коли батько каже «так», а мати — «сяк», росте дитина як будяк.
•Біда тому дворові, де курка кричить, а півень мовчить.

Порада 6

Піклуйтесь про щасливу долю свого дитяти.

Відразу в кожного на думці — придбати і передати у спадок солідне майно. «Та, якщо вони не вміють благочестиво поводитися, — вчить Святий отець Іван Злотоустий, — воно недовго протримається у них, вони його розтринькають, воно загине разом з його господарями».

Знайте, батьки, — найкращий спадок для дітей не золото та маєтки, а гарне виховання і навчання. Для переконливості пропонуємо давню притчу, в якій закладена саме ця ідея.

«Якщо ти даси своєму синові одну рибину, то він буде ситий один день, якщо даси дві — то два дні, три рибини — три дні... Але коли ти навчиш його ловити рибу, працювати, то він буде ситий протягом усього свого життя. Отже, — продовжує Святий отець, — учіть дітей бути благочестивими володарями своїх пристрастей, багатими в добродіяннях і не очікуйте від Бога ніякої милості, якщо не виконаєте свого обов'язку». А слова видатного педагога К. Ушинського про те, що «коли бажаєш вихованцеві щастя, треба виховувати його не для щастя, а для праці життя», слугують цілком логічним підтвердженням всього зазначеного вище.

Порада 7

Матері, привчайте своїх доньок до охайності, чистоти і краси зовнішньої. Знайте, що в народі доньок порівнюють з їхніми мамами за приказкою: «Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина».

Порада 8

Обов'язок батька — виховати в сина мужність, бо вона є головним показником зрілості юнака.

У своєму «Повчанні...» Володимир Мономах, описуючи власні пригоди, мав на меті продемонструвати молоді, що тільки постійними тренуваннями можна розвинути у юнаків такі вольові якості, як наполегливість, терпеливість, відвагу, рішучість і сміливість. Ось чому він ствердно заповідав: «Не боячись ні раті, ні од звіра, діло мужське робіте…»

Як батькам реагувати на неправду дитини

Подумайте про ті моменти вашого життя, коли ви брехали, і про те, чому ви це робили. Ви побоювались того, що станеться, якщо ви скажете правду? Хвилювались через реакцію людей, які вас оточують? Чи не хотіли потрапити в халепу? Чи вам просто було соромно? Можливо, вам здавалось, що буде легше приховати правду, ніж боротись з її наслідками? Ви відчували, що ваш співрозмовник не готовий почути правду? Чи ви брехали просто тому, що самі тоді ще не знали правди? А може, ви просто дуже хотіли видати бажане за дійсне?

Якими б не були причини, пам'ятайте про свій непростий шлях до правди тоді, коли, вибудовуючи з дітьми відносини, гідні взаємної довіри, ви станете перед вибором, як відреагувати на їх щойно висловлену неправду та як спонукати їх шукати й казати правду.

Коли батьки виявляють, що їхні діти брешуть, вони, як правило, відчувають великий подив, сум'яття, іноді скепсис, здивування, роздратування або гнів, до того ж в основі їх емоційного відгуку часто лежить смуток. Ми інтуїтивно знаємо, що правда – це ключ до встановлення й розвитку довірливих взаємин. Ми знаємо, що без правди опинимось на неоднозначній і слизькій доріжці. Без правди стає все важче пізнавати й довіряти один одному, оскільки брехня як перешкода стоїть на шляху до близькості й тісного зв'язку з дорогою людиною.

Отже, що робити батькам, коли вони виявляють дитячу неправду? Як із цим боротись, запобігати, виліковувати й коригувати? Далі у статті пропонуються тринадцять способів запобігання, а також реагування батьків на брехню своїх дітей.

1. Розпізнавайте те, що ховається за брехнею. Одне з найглибших зрушень у наших поглядах і способі взаємодії з дітьми відбувається тоді, коли ми розуміємо, що в їхніх словах і діях є раціональне зерно, справжній зміст. Цей «сенс» не обов'язково присутній в їх міркуваннях, логіці або чіткому спілкуванні. Але дії дітей завжди обумовлені певною причиною. Вони ніколи нічого не роблять просто так. Їхні дії завжди осмислені. Тому завдання й відповідальність дорослих полягають у тому, щоб розкрити справжню причину, глибше зрозуміти своїх дітей, краще почути та з'ясувати, у чому полягає «сенс» їх дій. Доки вони вивчають нашу мову, ми повинні засвоїти їхню мову. Тобто в контексті даної статті нам необхідно зрозуміти, що саме вони кажуть, коли брешуть. У цьому теж полягає спілкування з дитиною. Коли ми чуємо справжній контекст, завуальований у брехню, то оволодіваємо більшою кількістю інструментів, необхідних для більш грамотної відповіді.

2. Ураховуйте віковий етап розвитку дитини. Ми (дорослі й діти) послідовно проходимо через різний вік і вікові етапи. У міру зростання й розвитку також розвиваються наше розуміння, оцінка фантазій, вигадок й реальності. Отже, коли ви маєте справу з дитиною, яка, на вашу думку, бреше, важливо враховувати рівень її розвитку. Коли трирічний хлопчик каже: «Моя бабуся дуже, дуже стара, їй 200 років! Вона скоро помре», то він не бреше, він просто висловлює свою суб'єктивну думку та враження, які він, можливо, ввібрав, спостерігаючи за реакцією близьких дорослих на свої слова. Або коли чотирирічна дівчинка категорично наполягає на тому, що вона «дійсно бачила щось чарівне позаду он тієї скелі», вона, граючи, намагається визначити межу між вигадкою та реальністю. З іншого боку, коли восьмирічна дитина заперечує, що грала на своєму планшеті в той час, коли повинна була закінчити домашню роботу, вона прекрасно усвідомлює різницю між тим, що дійсно сталось, і тим, про що вона повідомляє. Різні етапи розвитку вимагають різних реакцій дорослих.

3. Звертайте увагу на всі численні способи, за допомогою яких ваша дитина виражає себе, а не тільки на її слова. Ми можемо бути чесними з іншими людьми лише настільки, наскільки ми чесні з самими собою. Тому здатність дитини бути чесною пов'язана з рівнем її самосвідомості й самопізнання. У відповідь на ваше запитання «Як у тебе справи, як пройшов твій день?» ваш син може сказати: «У мене все в порядку» або «Чудово», але зробить це не для того, щоб обдурити вас або приховати події, що відбулись насправді, а тому, що його почуття занадто складні й заплутані, щоб він міг висловити їх словами. Він насправді достеменно не знає про те, як почуває себе, тому відповідь «прекрасно» може бути кращим з того, що він здатний підібрати в даний момент. Це ще одна причина, чому так важливо звертати увагу на численні способи, якими дитина намагається донести правду, – на вираз обличчя, міміку, жести, пози тіла, малюнки, музику, енергетику й т. п.

4. Зв'язок з дитиною – це перший пріоритет батьків. Зв'язок – це необхідна основа того, щоб казати правду, це ґрунт, на якому виростає чесність. Дитина, яка відчуває глибокий зв'язок з батьками, хоче ділитись з ними всім, що лежить у неї на серці. Вона хоче й навіть відчуває потребу в тому, щоби поділитись своїми думками та хвилюваннями. Зв'язок – це найсильніший, найнадійніший профілактичний засіб проти брехні. Приділяйте йому час. Не допускайте компромісів у питаннях побудови та збереження зв'язку, теплої особистої прихильності.

5. Підтверджуйте слова справами. Демонструйте чесність на власному прикладі. Діти вчаться в основному за допомогою повторення за дорослими. Фахівці кажуть: «Не турбуйтесь про те, що діти ніколи не слухають вас. Турбуйтесь про те, що вони завжди спостерігають за вами». Тому звертайте увагу на відповідність ваших слів і вчинків. Коли ви обіцяєте дитині: «Я повернусь за кілька хвилин», наскільки точна ваша заява? Чи відповідають ваші слова діям? Постарайтесь бути послідовними у своїй чесності й точними у своїх словах. Якщо, наприклад, ваш син просить вас у вихідні відвідати його футбольний матч, а ви не впевнені, що зможете виконати його прохання, скажіть щось на зразок: «Я намагатимусь встигнути» або «Нагадай мені, будь ласка, про це пізніше, щоб ми запланували мій похід», не обмежуйтесь формальним «Звісно». Ставтесь до того, що ви кажете, як до чогось священного й намагайтесь висловлюватись мудро й далекоглядно.

6. Починаючи з віку приблизно шести-семи років, учіть дитину, що свобода нерозривно пов'язана з відповідальністю. Природний процес дорослішання передбачає збільшення ступеня свободи, а також підвищення рівня відповідальності. Дитина в міру зростання повинна знати, що коли вона зловживає свободою слова (вводить в оману або ображає інших людей), на неї очікують закономірні наслідки: їй починають менше довіряти, і з часом це може негативно відбитись на ній та якості її життя. Коли ви ловите дитину на брехні, обговорюйте з нею способи того, як вона може виправитись. Як вона може знову домогтись вашої довіри? Знайдіть способи відновити «спалені мости». І якщо ви самі збрехали дитині, неодмінно вибачтесь, візьміть на себе відповідальність за свій учинок і теж намагайтесь виправитись. Чітко поясніть дитині, що спочатку всі гідні довіри, але коли людина дорослішає, вона повинна завоювати привілей користуватись довірою близьких, друзів і потім дбайливо підтримувати її.

7. Стати надійним притулком, привітним вмістилищем будь-якої інформації. Це не означає, що ви повинні погоджуватись з усім, що каже вам дитина. Це означає, що коли ваша дитина відчуває, що ви закриті, критичні, стурбовані або, можливо, занадто гостро реагуєте на якесь конкретне запитання, вона може легко відмовитись від розповіді вам про те, що в неї зараз на душі. Один з найкращих способів гарантувати, що дитина буде завжди розповідати вам про те, що відбувається в її житті, це помічати ті моменти, коли ви самі завмираєте й ціпенієте, зніяковіло сприймаючи ту чи іншу тему, і боротись з цими почуттями. Сміливо зустрічайте неприємні теми, «розморозьте» себе – чи це питання сексуальності, грошей, влади, релігії, чи будь-якої сфери життя, де ви відчуваєте себе некомфортно. Для цього потрібна постійна робота, почати яку необхідно негайно.

Багатьох матерів лякають і шокують несподівані запитання доньок підліткового віку на сексуальні теми. У цьому випадку, якщо ви відчуваєте заціпеніння й нездатність чітко відповісти на поставлене запитання, просто скажіть: «Донечко, дай мені деякий час, а потім я вислухаю все, що ти хочеш мені сказати та про що хочеш спитати». Зробіть кілька глибоких вдихів, пригадайте свою обіцянку бути відкритою для розмов з дитиною на будь-які теми, а потім приділіть доньці всю свою увагу. Радійте своєму зв'язку з нею та знанню її інтересів, не захищайте себе від тих почуттів, які приносить непроста тема розмови. Прислів'я «Істина робить вас вільними» універсальна як для матері, так і для дитини. Чим більше ми розкріпачуємось, тим вільнішими стаємо.

8. Пояснюйте дітям цінність уміння казати правду. Прищеплення моральних цінностей – це величезна частина виховання. Якщо ви не зробите цього, замість вас свої цінності дитині передасть хтось інший – однолітки, засоби масової інформації, Інтернет, суспільство в цілому. Отже, як ви ставитесь до правди? Відкрито й довірливо розмовляйте з дитиною, розповідайте їй про непорушність слова й цінності угод. Будь-яке слово щось означає, і ми покладаємось на слова, дізнаючись про те, що відбувається в житті один одного. Домовленості й угоди священні, вони мають велике значення, до них необхідно ставитись з повагою (якщо ви не досягли нових домовленостей або не виникла виняткова ситуація). Ми повинні довіряти словам один одного, інакше дуже важко довіряти взагалі. Навчайте своїх дітей того, наскільки простіше завжди казати правду. Як проникливо зауважив Вальтер Скотт: «Ох, яку складну павутину ми плетемо, коли обманюємо в перший раз». Це павутина, в якій ми самі швидко заплутуємось і губимось. Укажіть дітям на цей аргумент і допоможіть усвідомити ефект, який звільняє і приносить полегшення, те добро, яке несе в собі правда.

9. Не бійтесь бути вразливими. Розповідайте дітям про те, що ви покладаєтесь на них і сподіваєтесь, що вони кажуть правду. Ви залежите від їх готовності ділитись. Ви, звісно, можете багато про що здогадуватись, але насправді лише вони можуть розповісти або не розповісти вам правду. Зміцнення довіри між вами вимагає спільних зусиль. Просіть вибачення за будь-який прояв власної нечесності. Розглядайте це як спільну подорож дорогою правди.

10. Усвідомте, що є Істина і є суб'єктивна правда. Ми постійно зіштовхуємось з останньою й реагуємо так, ніби маємо справу зі щирою правдою. Якщо ви замислитесь про те, що ви глибоко й по-справжньому вважаєте істиною – без будь-яких найменших сумнівів, наприклад, «Любов – це ніжність», ваш список, швидше за все, буде не дуже довгим. Розуміння цього не робить усе інше відносним, але ставить будь-яке твердження в контекст і допомагає вам у будь-який момент зрозуміти, що те, що ви сприймаєте як брехню, насправді може бути просто іншою суб'єктивною правдою. І що суб'єктивних «істин» може бути кілька. Отже, коли ви не впевнені, чи каже дитина правду, не поспішайте з висновками та звинуваченнями. Спочатку все з’ясуйте. Спробуйте дізнатись, який «зміст» вона вкладає у свої слова та чому вона це робить.

11. Знаходьте час і місце, щоб вислуховувати дитину... її дрібні й великі проблеми. Іноді слова не приходять, а іноді простіше розмовляти під час ходьби пліч-о-пліч, а не сидячи один навпроти одного... З'ясуйте, яка ситуація найкраще підходить, щоб дитина почала ділитись з вами, і приділіть цьому час, знайшовши для бесіди необхідний простір.

12. Розмежовуйте поняття про людину та її поведінку. Коли ви ловите дитину на брехні, боріться із брехнею й не називайте її брехуном. Ярлики «затискають» людину й часто призводять до виникнення почуття сорому. Треба спокійно й чітко викривати брехню як спосіб поведінки, при цьому не звинувачуючи й не засуджуючи саму дитину, тоді це призведе до усвідомлення, відповідальності й можливості позитивних змін. Висловлюйте свою заклопотаність і розчарування поведінкою дитини й одночасно своє тверде переконання в тому, що вона хороша людина, здатна казати правду й демонструвати сміливість і чесність. Це буде її мотивувати на покращення своєї поведінки й допомагати засвоювати та зміцнювати усвідомлення того, що вона може стати ще більш надійнішою.

Якщо дитина відчуває почуття провини – почуття того, що вона зробила щось неправильно й може все виправити, – це нормально. Жаль – це важлива частина корекції поведінки в процесі дорослішання. З іншого боку, сором з'являється через негативне судження про особу дитини, він пригнічує її, примушує відчувати себе непотрібною, маленькою, бездіяльною та заважає дитині вирости впевненим радісним правдолюбом.

13. Створіть коло довіри. У міру того як наші діти ростуть і стають підлітками, у них часто бувають періоди, протягом яких вони не схильні відкрито ділитись з батьками. Якщо ви допоможете їм налагодити зв'язок і довірливі відносини з іншими дорослими людьми, ці люди стануть для ваших дітей частиною сім'ї. Діти зможуть звертатись до цих кровних родичів або «визнаних» близьких людей у важкі часи, при прийнятті важливих рішень або просто, щоб ділитись тим, що з ними відбувається. Таким чином, батьки зможуть не турбуватись про чесність дитини, знаючи, що є люди, які глибоко переймаються її життям і користуються її повною довірою.

Коли діти подорослішають, засвоять значення чесності й набудуть звичку казати правду, почніть знайомити їх з більш тонкими нюансами правди, які включають вправні способи висловлювати й подавати її, з огляду на готовність співрозмовника почути цю правду та ступінь можливого травмування у випадку його неготовності до неї, а також зважувати різні точки зору. Як сказав Вольтер: «Усе, що ви кажете, повинно бути правдою. Але не всю правду варто казати!»

Як батькам навчити дитину гарних манер

Сьогодні дуже часто можна почути фрази: «Сучасні діти невиховані», «У наш час ми вміли поводитися», «Дітям бракує гарних манер» тощо. Однак гарні манери не можуть з’явитися в дитини самі по собі. Батьки повинні цілеспрямовано розвивати їх у дітей, показуючи позитивний приклад такої поведінки. Виховати дітей такими, якими ми хочемо їх бачити, – це наше завдання, наш обов'язок.

Час і зусилля, що їх батьки витрачають на те, щоб прищепити дитині гарні манери, винагороджуються сповна. Щойно навчившись гарних манер, дитина запам'ятає їх на все життя, і атмосфера в сім'ї стане набагато приємнішою. Гарні манери допомагають усім нам налагоджувати контакти з людьми навколо, влаштовуватися на роботу й загалом бути більш успішними в житті. Культура взаємин між людьми колись перетворила примітивне суспільство на цивілізоване. У сім'ях, де кожен має гарні манери, люди не тільки справляють приємне враження на інших, а й здатні позитивно взаємодіяти один з одним, долати сімейні конфлікти. І це – прямий результат опанування гарних манер.

Гарні манери слід прищеплювати дитині змалечку. Розгляньмо декілька порад, які допоможуть батькам у цій нелегкій справі.

1. Показуйте дитині приклад гарних манер і пояснюйте правила гарної поведінки

Щоб прищепити дитині гарні манери, перш за все ви самі маєте ними володіти. Часто можна спостерігати, як у вихованих батьків діти теж виростають вихованими. Тому вам слід стати для дитини прикладом гарної поведінки.

2. Практикуйте гарні манери вдома

Якщо ви не знаєте, як прищепити дитині гарні манери, найперше вам варто усвідомити, що це досягається шляхом тривалої практики. Удома ви можете розігрувати за ролями різні ситуації, що потребують гарних манер. Також практикуйте гарні манери під час сімейної вечері.

3. Вивчіть із дитиною ввічливі фрази на різні випадки життя

Почніть навчання дитини гарних манер із п'яти основних важливих слів і фраз: «будь ласка», «дякую», «вибачте», «можна мені ...?», «ні, дякую».

4. Використовуйте позитивне підкріплення

Дитину важливо хвалити. Нерідко батьки сварять дитину за те, що вона в чомусь повелася неправильно, не помічаючи при цьому її гарної поведінки. Однак хвалити дитину за прояв гарних манер не менш важливо. Це надихне її й мотивує добре поводитися надалі.

5. Виявляйте терпіння

Коли батьки намагаються прищепити дитині гарні манери, їм слід пам'ятати, що діти за своєю природою егоцентричні. Вони потребують часу, щоб усвідомити необхідність думати про інших, менше говорити й більше слухати співрозмовника тощо.

6. Станьте для дитини наставником

Прищеплюючи дитині гарні манери, обговорюйте з нею різні ситуації, що трапляються в її житті, допомагайте їй знайти найкращий спосіб поведінки в цих ситуаціях. Розмовляйте з дитиною про її життя, давайте поради – так ви мотивуєте дитину контролювати її соціальне життя й ставити в ньому мету. Будьте уважні до того, про що говорить вам дитина. Спробуйте зрозуміти, з якими труднощами вона стикається. Нікому не подобається спілкуватися із зухвалими дітьми, і ви повинні розповісти про це дитині. Недоліки такої поведінки можна пояснити на прикладі інших дітей, які через їх брутальну поведінку не подобаються вашому синові або доньці.

7. Навчіть дитину правил поведінки за столом

Дитина зазвичай легко засвоює правила поведінки за столом, особливо маючи змогу постійно практикуватися в цьому. Тому якомога частіше влаштовуйте сімейні сніданки або вечері. Крім багатьох інших переваг, вони навчать дитину гарних манер за столом.

8. Виправляйте в дитини прояви поганої поведінки

Якщо ви хочете навчити дитину гарних манер, маєте знати, що діти часто не розуміють, що чинять неправильно в тих чи інших ситуаціях. Тому не варто карати дитину за те, що вона в чомусь помилилася, натомість поясніть їй, у чому саме вона схибила і як їй слід вчинити.

Як привчити дітей виконувати обов'язки

Потрібно привчати дитину до виконання домашніх обов'язків чи можна дозволити їй бути дитиною, залишивши їй весь вільний час на ігри й розваги? Думки батьків із цього приводу не збігаються. Одні кажуть, що дітей не варто перевантажувати роботою, інші впевнені, що діти повинні навчитися виконувати домашню роботу, щоб вирости самостійними. Які ж саме обов'язки можна доручити дітям у різному віці? Спробуймо з’ясувати.

Наскільки важливі домашні обов'язки для дітей

Багато батьків упевнені, що домашня робота – не для дітей. Зрозуміло, діти не повинні виконувати домашню роботу нарівні з дорослими, але деякі обов'язки повинні мати, і ось чому:

допомога по господарству розвиває в дитини навички, необхідні в дорослому житті;
коли дитині доручають виконувати домашні обов'язки, вона вчиться відповідальності й дізнається, що значить учитися на власних помилках;
поширеною є думка: годі дізнатися про сутність тих чи інших явищ, не випробувавши їх на собі. Так само й діти ніколи не зрозуміють, що значить давати раду домашньому господарству, поки не почнуть допомагати вам. Включившись у таку допомогу, вони поважатимуть вас за всю ту роботу, яку ви виконуєте по господарству;
виконання ваших завдань, навіть найменших, може стати для дитини справжнім досягненням і приводом для її гордості;
діти розвивають логічне мислення, виконуючи завдання по господарству;
доручення дітям домашніх обов'язків вивільняє ваш час і дає змогу більше відпочивати;
допомагаючи вдома, діти вчаться працювати в команді. Вони починають розуміти, як можна розділити роботу й доручити частини завдання декільком людям відповідно до їхніх здібностей;
діти краще засвоюють необхідні життєві навички: планування, приготування їжі, прання тощо;
коли дитина нудьгує, домашні обов'язки допомагають їй провести час із користю.

Домашні обов'язки також сприяють розвитку в дитини працьовитості, ввічливості та чесності. Коли ви даєте доручення, чекаючи, що дитина виконає його вчасно, вона розуміє важливість пунктуальності і дотримання термінів. Коли ви заохочуєте її за виконану роботу, вона розуміє необхідність працювати. Дитина також навчається бути чесною, усвідомлюючи потребу довести, що робота виконана, і потім отримати винагороду.

Діти різних вікових груп не можуть однаково добре справлятися з одними й тими ж завданнями. Це необхідно враховувати, доручаючи дитині домашні обов'язки.

2–3 роки

Діти віком 2–3 роки виконують доручену роботу з ентузіазмом. Їм можна давати прості завдання, але перед цим необхідно продемонструвати, як їх виконувати. Дитині можна давати такі доручення:

зібрати іграшки. Це найпростіше заняття для дитини. Їй слід просто взяти з підлоги іграшку й покласти її в ящик. Усе, що вам потрібно зробити, – показати дитині, як це робиться;
викинути підгузок. Це завдання також буде легким для дитини. Навчіть дитину, що підгузок потрібно викидати саме в кошик для сміття, а іграшки туди класти не можна.

Трирічну дитину можна також навчити витирати пил. Покажіть їй один раз, як це робиться, і далі вона справлятиметься з такою роботою самостійно.

Маленькі діти можуть допомагати вам застеляти ліжко – наприклад, розправляти простирадла й укладати подушки.

4–5 років

Діти у віці 4–5-ти років уже мають більше навичок і здібностей. Вони так само охоче, як і молодші діти, допомагають своїм батькам. Їм починають подобатися групові заняття, а це значить, що вони більш охоче допомагатимуть батькам, ніж виконуватимуть щось самі.

Діти в цьому віці можуть не просто збирати свої іграшки в ящик. Їм до снаги сортувати свої іграшки та складати їх у різні ящики. Привчіть дитину робити це щодня, і вона зрозуміє важливе правило: кожна річ повинна мати своє місце;
діти можуть допомагати вам накривати на стіл. Але їм поки що варто давати прості доручення: розставляти тарілки, столове приладдя тощо. 4–5-річній дитині поки ще рано доручати переносити гарячі страви або напої;
коли дитина навчиться накривати на стіл, можна доручати їй прибирати зі столу тарілки після прийому їжі й складати їх у раковину. Учити дитину користуватися посудомийною машиною в такому віці не варто;
дитина може сортувати білий і кольоровий одяг перед пранням. Вона може навіть допомогти скласти одяг у пральну машину, але самостійно управляти пральною машиною вона ще не в змозі. Тому вам потрібно бути поруч;
у цьому віці дитина може витирати пил. Однак, якщо в дитини алергія на пил або астма, не варто давати їй такі доручення;
дитину в цьому віці необхідно навчити складати книги на полиці. Діти 4–5 років неспроможні робити повноцінне прибирання в кімнаті, але навести порядок на книжковій полиці їм цілком до снаги.

У вказаному віці слід послідовно розвивати в дитини навички по одній за раз. Не варто очікувати від дитини повної самостійності – для цього вона ще занадто маленька.

6–7 років

У цьому віці діти більш незалежні, можуть елементарно подбати про себе, безпечно й ефективно виконувати невелику домашню роботу:

молодшим дітям буває складно переносити речі, але у віці 6–7 років діти вже можуть це робити. Ви можете попросити дитину перенести пакети з продуктами з машини в будинок або по дорозі додому з магазину. Однак пам'ятайте, що дитина ще маленька, і їй не можна доручати нести важкі предмети;
коли дитині виповнилося 6 років, привчіть її заправляти ліжко вранці. Вона навіть може допомогти з цим молодшим брату чи сестрі;
складати білизну – більш складне завдання, ніж сортувати її. У віці 7-ми років у дітей розвиваються координація й окомір, тому вони вже можуть охайно складати одяг і ховати його в шафу;
дитина 6–7-ми років легко може забирати з поштової скриньки газети та іншу пошту;
у 6 років дитина все ще не в змозі користуватися посудомийною машиною, але їй уже можна доручати виймати посуд, витирати його й складати. Однак слід контролювати дитину, якщо у її руках порцелянові або скляні предмети;
семирічна дитина здатна мити посуд у раковині. Можна навчити її викидати залишки їжі у відро для сміття, а також користуватися губкою й засобом для миття;
у цьому віці дитина ще не може самостійно прати білизну, але здатна допомагати вам у цьому;
дитина може легко впоратися з дорученням годувати домашніх тварин, оскільки вже розуміє, скільки корму необхідно насипати та через який проміжок часу. Слід чітко проінструктувати дитину перед тим, як дати їй таке доручення;
у 6–7 років дитина може поливати кімнатні рослини.

На перший погляд вам може здаватися, що діти в цьому віці не здатні допомагати вам, а завдання, які ви їм доручаєте, банальні. Однак для самих дітей їх виконання – це велике досягнення.

Пам'ятайте, що скоро діти увійдуть у підлітковий вік. Будьте готові до того, що підлітки намагаються робити все по-своєму.

8–12 років

Діти у віці 8–12 років більше прагнуть проводити час з однолітками, ніж займатися домашньою роботою. Але водночас це вік, коли вони вчаться співпрацювати, шукають схвалення дорослих і з готовністю приймають нові виклики. Вони стають більш незалежними й готовими виконувати декілька завдань одночасно.

діти в цьому віці можуть мити посуд руками, а також їх можна навчити користуватися посудомийною машиною. Розкажіть, як робити це безпечно й ефективно;
старших дітей можна привчити до відповідальності за свої речі. Наприклад, якщо в дитини є велосипед, вона повинна доглядати за ним: мити, ремонтувати тощо;
старші діти зазвичай не люблять виконувати таку просту роботу, як, наприклад, виносити сміття. Це завдання найкраще пасує підліткам, тому що вони вже досить сильні, щоб переносити важкі речі;
дитині 8–12 років можна доручити не тільки годувати домашніх тварин, а й вигулювати їх, купати й доглядати за ними;
дитина може також пилососити квартиру. Це легке завдання для підлітків. Крім того, це не щоденна робота;
старші діти можуть упоратися з таким завданням, як миття підлоги, однак це потребує від них сили й витривалості;
приготування простих страв – важлива навичка для підлітків. Діти повинні вміти зробити бутерброд, приготувати кашу, посмажити яєчню. Однак необхідно контролювати дитину під час приготування їжі задля її безпеки.

Чим дорослішими стають діти, тим більш вони ефективні й самостійні при виконанні домашньої роботи.

13–15 років

Підлітки більш сильні та швидкі, ніж молодші діти. Вони швидше розвивають нові навички, можуть самостійно виконувати різні завдання. З огляду на це, ви можете давати підліткам доручення:

чистити ванну або душову кабіну – непросте завдання, яке потребує від дитини великих зусиль. Поясніть підлітку, що при виконанні такої роботи потрібно бути обережним, використовувати гумові рукавички й засоби для чищення. Хоча це доручення зазвичай не викликає в підлітків особливого інтересу, ванну необхідно вміти чистити. Тому потрібно навчити цього дитину;
під вашим керівництвом дитина може навчитися готувати прості страви: млинці, макарони, навіть випічку. Підлітки зазвичай люблять випічку, тому вони охоче допоможуть вам у її приготуванні;
підлітки можуть упаковувати сніданки в школу не тільки собі, а й молодшим братам або сестрам. Їм можна також доручити прибирати зі столу після прийому їжі;
ще один вид роботи по господарству, яку можна доручити підлітку, – мити холодильник. Підлітки можуть сортувати та правильно розкладати продукти в холодильнику і завдяки цьому дізнатися правила зберігання продуктів. Однак спочатку їм необхідне ваше керівництво;
діти у віці 13–15 років можуть виконувати роботу у дворі й саду: доглядати за газоном, збирати опале листя, поливати рослини тощо;
якщо ви їздите разом із дитиною автомобілем, доручіть їй догляд за авто. Наприклад, підліток може регулярно мити машину;
оскільки діти в підлітковому віці вже вміють сортувати речі, ви можете доручити їм розкладати продукти, куплені в супермаркеті;
старшим дітям можна доручити допомагати молодшим братам і сестрам одягатися, робити домашнє завдання, прибирати в кімнаті тощо. Вони можуть доглядати за молодшими дітьми, коли дорослих немає вдома;
взимку підліткам можна доручити відкидати сніг від ганку будинку.

Підліткам можна доручити прибирання не тільки своєї кімнати, а й – із вашою невеликою допомогою – усього будинку. Якщо ви хочете прибрати будинок перед новорічними святами чи відпусткою, ви можете покластися на підлітка.

У віці 16-ти років ви можете навчити дитину бути більш самостійною і прислухатися до вказівок дорослих.

16 років і старші

У 16 років діти вже зазвичай досить самостійні. Їм можна доручати таку домашню роботу:

водити молодшу дитину в школу, на тренування, у музичну школу тощо. Такі доручення потребують від старшої дитини відповідальності;
дітям у 16 років можна доручити купувати продукти в магазині, оплачувати комунальні послуги тощо;
у 16 років дитина вже може прати речі, сортувати випрану білизну. Іншими словами, їй можна доручити весь процес прання;
дитині можна доручити допомагати молодшим братам або сестрам учити уроки. Однак поясніть їй, що вона повинна саме допомагати, а не контролювати або командувати.

16-річні діти і старші за них можуть заробляти собі на кишенькові витрати. Це надзвичайно важливе завдання: дитина повинна вміти самостійно виконувати свої обов'язки й розпоряджатися власним бюджетом.

Але коли ви знаєте, що можна доручити дитині в тому чи іншому віці, виникає закономірне питання: як мотивувати дитину виконувати домашні обов'язки?

Як мотивувати дитину виконувати свої обов'язки

Єдиний спосіб змусити дитину виконувати домашню роботу – зробити так, щоб вона була якомога менше схожа на роботу. Можна також давати дитині невелику винагороду. Доцільно скористатися такими рекомендаціями, щоб мотивувати дитину виконувати домашні обов'язки:

чітко поясніть, що дитина повинна робити. Давайте їй зрозумілі і прості завдання, які легко виконати;
регулярно хваліть дитину за старанне виконання обов'язків;
підтримуйте дитину, пропонуйте їй свою допомогу за потреби;
розробіть спеціальну систему винагороди. Наприкінці місяця дитина може отримати грошову винагороду, частування або інше заохочення. Проте перевагу слід віддавати розвитку навичок, а не матеріальній винагороді;
складіть для дитини графік. Це допоможе їй виконувати свої обов'язки вчасно і стежити за цим процесом;
турбуйтеся про різноманітність завдань для дитини. Якщо вона неохоче виносить сміття, залучайте її до приготування їжі або закупівлі продуктів у магазині;
не давайте дитині занадто багато обов'язків. Об’єднайте їх у декілька категорій і розподіліть протягом тижня. Завдяки цьому дитина почуватиметься менш зайнятою і зможе виконувати всі обов'язки вчасно.

Як уже було сказано, домашні обов'язки потрібні для того, щоб навчити дитину основних навичок, які будуть корисні їй у дорослому житті. Розвиток цих навичок додасть дитині впевненості в дорослому житті.

Сучасні ґаджети, інтернет та соціальні мережі в житті дитини: поради для батьків

буклет2від користувача Оксана Платова